27Февраль

Активна тактика захисту під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження — запорука успішної процесуальної протидії свавіллю правоохоронців

Як свідчить практичний досвід адвокатів АО «ЮРИСЕНС», сторона обвинувачення найчастіше вдається до заходів процесуального примусу аби «облегшити» здійснення своєї інквізиційної місії, зробити Клієнта більш поступливішим та вже на свій розсуд нав’язувати правила гри.

Класично це відбувається шляхом ініціювання арештів майна, що не має жодного відношення до фігурантів кримінального провадження, або ж намагання застосувати непомірні запобіжні заходи до осіб на підставі лише того, що їм повідомлено про підозру.

Все це легко читається, оскільки вжиття таких заходів не веде до вирішення головних завдань кримінального провадження – відновлення порушеного права, відшкодування заподіяної шкоди, настання кримінальної відповідальності за вчинення особою суспільно небезпечного діяння.

На щастя, основоположний принцип кримінального провадження – змагальність сторін, свобода в поданні ними своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості – не пусті слова із Кримінального процесуального кодексу України, а й потужна зброя адвокатів. Професійне переконання слідчого судді у недоцільності (неспіврозмірності, необґрунтованості та інш.) застосування до Клієнта, або його майнових прав заходів забезпечення кримінального провадження є 100 % шансом зупинити свавілля правоохоронців.

Для того, щоб не ставати «хлопчиками для биття» у поважних правоохоронців, адвокати АО «ЮРИСЕНС» своїм Клієнтам рекомендують активну, а місцями й агресивну тактику захисту.

Щодо майна. У своїй практиці адвокати АО «ЮРИСЕНС» стикнулися із тим, що сторона обвинувачення впевнено намагається довести в суді необхідність арешту тим, що це майно набуто протиправним шляхом, визнано речовим доказом, за його рахунок можна відшкодувати якусь ефемерну шкоду та подібне.

При цьому підкреслюємо, що визнання того чи іншого предмету речовим доказом не є процесуальною дією, а сам предмет має відповідати критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Аргументуючи про необхідність відшкодування заподіяної шкоди обвинувачення практично у всіх випадках не переймається пред’явленням чогось, що так чи інше нагадує цивільний позов.

Як приклад, адвокатами АО «ЮРИСЕНС» забезпечено представництво інтересів Клієнта – одного із чисельних учасників аграрного сектору економіки під час розгляду слідчим суддею клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на сільськогосподарську продукцію Клієнта обсягом понад
2 тис. тн.

Враховуючи переконливі аргументи адвокатів АО «ЮРИСЕНС» про відсутність процесуально доведених обвинуваченням фактів фіктивного підприємництва Клієнта, про відсутність у сільгосппродукції обов’язкових критеріїв речових доказів, на чому наполягало слідство, слідчий суддя відмовив у накладенні арешту на майно Клієнта.

Іншим прикладом тактики активного захисту адвокатами АО «ЮРИСЕНС» є скасування у судовому порядку арешту на добросовісно придбані через відомий електронний портал об’яв промислові автотранспортні засоби. При чому ані Клієнт, ані підприємство Клієнта не були фігурантами кримінального провадження. Слідство наполягало, що транспортні засоби визнані речовими доказами, у кримінальному провадженні за фактом шахрайства є потерпілий, якому третіми особами спричинено матеріальну шкоду.

Суд врахував аргументи адвокатів АО «ЮРИСЕНС» про відсутність у кримінальному провадженні обставин, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння юридичної особи майном та обумовлювали арешт її майна, про відсутність спору щодо права власності на арештовану техніку та ухвалив повернути вилучену техніку законному власникові.

При цьому судом підтримано тезу сторони захисту про те, що формальне визнання того чи іншого предмету речовим доказом у кримінальному провадженні не може виправдовувати безпідставне обмеження конституційного права свободи власності.

Окремою значною частиною репресивної стратегії правоохоронних органів є обрання запобіжних заходів підозрюваним у вчиненні кримінальних правопорушень особам.

Сторона обвинувачення, враховуючи особливості набуття та «безспірності» статусу підозрюваного, зазвичай намагається домогтися в суді найбільш суворого запобіжного заходу, здійснюючи у такий спосіб тиск на Клієнтів задля одержання до них більш лояльної поведінки останніми.

Забезпечуючи інтереси Клієнта у кримінальному провадженні, захисники
АО «ЮРИСЕНС» системно доводять слідчим суддям аргументи про відсутність обґрунтованої підозри (особливо це актуально у кримінальних провадженнях в економічній сфері правовідносин), надають докази про відсутність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що Клієнт може переховуватись від слідства, знищувати докази та всіляко перешкоджати кримінальному провадженню.

Зазначене у сукупності дає позитивний для Клієнта результат. Як приклад – у кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах), в якому беруть участь адвокати
АО «ЮРИСЕНС», слідчим суддею враховано надані захистом докази та відмовлено у задоволенні клопотання обвинувачення про застосування запобіжного заходу.

Ще одна порада для активного захисту у кримінальному провадженні  – прискіплива увага на належність та допустимість доказів, що надаються стороною обвинувачення слідчим суддям.

Систематично під час вирішення питань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження можна спостерігати у процесі картину – не відходячи від старої моделі процесуальної поведінки, прокурори, слідчі продовжують із вельми загадково-серйозним виразом обличь говорити про наявність якихось таємних оперативно-розшукових матеріалів, що повністю викривають Клієнта у всіх смертних гріхах.

Разом із тим будь-який доказ, що використовується у кримінальному процесі, повинен мати процесуальне походження та відповідати вимогам низки статей кримінального процесуального закону.

І як правило – наявність таких «доказів» залишається лише на словах поважних прокурорів та слідчих.

З огляду на це, процесуальне «сортування» захистом матеріалів, що надаються обвинуваченням під час вирішення слідчими суддями питань про забезпечення кримінального провадження, відіграє значну роль у кінцевому результаті – несприйнятті судом обґрунтованими та доведеними таких клопотань.

 «Хороша тільки повна істина. Напівправда нічого не варта»
(С. Цвейг).