vyvod-eksperta
16Ноябрь

В яких випадках висновку експерта достатньо для визнання особи недієздатною

За  положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Одразу звернемо увагу, що Верховний Суд в Постанові від 19 жовтня 2016 року №6-384цс16 (http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6DB25B3A7A046565C225805E004A4DCC ) вказав на те, що зміст частини першої статті 39 ЦК України слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов’язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з’ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Відповідно до пункту 35 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 жовтня 2001 № 397 висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і  містити відповіді   на   поставлені   перед   ним  питання  у  межах  його компетенції,  мати конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені запитання,
він дає відповідь з власної ініціативи. Відповіді не можуть  мати
форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про недієздатність  фізичної особи слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Отже, при проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров’я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме  стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Відтак, з зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Таким чином, Верховний суд приходить до висновку, що у випадку відсутності у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними, такий висновок є недостатнім для визнання особи недієздатною.